ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА
(1722–1794)
Григорій Сковорода, видатний український просвітитель, письменник і філософ, народився 22 листопада 1722 року у селі Чорнухах на Полтавщині в сім’ї козака.
Навчався в Києво-Могилянській академії. Мав неабиякий голос, умів грати на сопілці та інших музичних інструментах.
Був у складі Токайської комісії, яка була за кордоном (побував у Німеччині, Словаччині, Польщі, Італії, Австрії).
Викладав поетику в Переяславському колегіумі; працює приватним учителем у поміщика Степана Гомари (с.Каврай на Переяславщині), працює в Харківському колегіумі.
З 1769 року веде мандрівне життя. Помер 29 жовтня 1794 року в селі Пан-Іванівка на Харківщині. На своєму надгробку просив написати: „Мир ловил меня, но не поймал”.
Літературна спадщина: збірка поезій „Сад божественних пісень” (30 творів), „Байки харківські” (30 байок). За життя жоден твір Сковороди не був надрукований, а пізніше (1836 року їх взагалі заборонила цензура за „мыслі противныя св. писанію”, але вони весь час поширювалися в рукописних варіантах).
Свої твори Г.Сковорода називав піснями, деякі – одами (другий жанр), третій жанр – це панегірики, канти, псалми.
Перед кожною „піснею” – епіграф – джерело, узятий з книги Святого Письма.
Вірш „De Libertate”
Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: патріотична.
Провідний мотив: воля – найбільше багатство („… злото, Проти свободи воно лиш болото.”), уславлення Б.Хмельницького („Слава навіки буде з тобою, Вольності отче, Богдане-герою!”).
Віршовий розмір: дактиль.
–́ ⌣ ⌣ | –́ ⌣ ⌣ | –́ ⌣ ⌣ | –́ ⌣
Тип римування: суміжне.
Про твір. Поет порівнює волю із золотом і твердить, що воно супроти волі – болото.
В останніх рядках проголошено славу Богдану Хмельницькому, історичним подвигом якого щиро захоплювався Г.Сковорода. Виголошення слави гетьману України, який боровся за волю свого народу, незалежність рідного краю було вираження відкритого протесту проти царсько-поміщицької сваволі, виявом високої політичної свідомості й громадянської мужності.
Художні засоби: порівняння („неначе воно золотеє”),
риторичні оклики та запитання („Що є свобода? Добро в ній якеє?”)
Кажуть, неначе воно золотеє?
Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,
Проти свободи воно лиш болото.
О, якби в дурні мені не пошитись,
Щоб без свободи не міг я лишитись.
Слава навіки буде з тобою,
Вольності отче, Богдане-герою!2
____________________
1 Про свободу (латин.).
2 Ідеться про гетьмана Богдана Хмельницького.
Вірш „Всякому місту – звичáй і права”
Жанр: ліричний вірш, що став народною піснею (філософсько-сатиричний), (іноді називають „монолог-сповідь”).
Вид лірики: громадянська (філософська).
Провідний мотив: викриття суспільних вад; щасливий той, хто має чисте сумління.
Тема: сатиричне зображення панів, чиновників, купців та ін., дворянсько-бюрократичної системи управління.
Ідея: ушанування справжній життєвих цінностей; засудження і висміювання моральних вад тогочасного суспільного життя; поштовх до розуміння, що життєва суєта не дає можливості людині збагнути суть життя.
Увага!
Іван Франко назвав цей твір „галереєю вад людського суспільства”.
Віршовий розмір: дактиль (чотиристопний).
–́ ⌣ ⌣ | –́ ⌣ ⌣ | –́ ⌣ ⌣ | –́
Увага!
Кожна строфа вірша має 6 рядків, з яких перші чотири дактилічні, а останні два – силабічні й звучать як антитеза, рефрен.
Тип римування: суміжне.
Стиль: бароко (емблематична поезія).
Художні засоби: антитеза (остання строфа підсумовує двох життєвих настанов – духовної і тілесної; мірилом цих цінностей є смерть (ознака бароко)); епітети („Ясний розум”, „нав’язливі думи”); порівняння („совість, як чистий кришталь”); риторичні оклики („Інший гендлює, візьми перевір!”)
„Сад божественних пісень”
Всякому місту – звичáй і права,
Всяка тримає свій ум голова;
Всякому серцю – любов і тепло,
Всякеє горло свій смак віднайшло.
Я ж у полоні нав’язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.
Панські Петро для чинів тре кутки,
Федір-купець обдурити прудкий,
Той зводить дім свій на модний манір,
Інший гендлює, візьми перевір!
Я ж у полоні нав’язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.
Той безперервно стягає поля,
Сей іноземних заводить телят.
Ті на ловецтво готують собак,
В сих дім, як вулик, гуде від гуляк,
Я ж у полоні нав’язливих дум:
Лише одне непокоїть мій ум.
Ладить юриста на смак свій права,
З диспутів учню тріщить голова,
Тих непокоїть Венерин амур,
Всякому голову крутить свій дур.
В мене ж турботи тільки одні,
Як з ясним розумом вмерти мені.
Знаю, що смерть – як коса замашна,
Навіть царя не обійде вона.
Байдуже смерті, мужик то чи цар, –
Все пожере, як солому пожар.
Хто ж бо зневажить страшну її сталь?
Той, в кого совість, як чистий кришталь…
Байка „Бджола і Шершень”
Байка – ліро-епічне невелике (віршоване або прозове) алегоричне оповідання, що має навчальний зміст.
Алегорія – інакомовлення; спосіб двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ, предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями.
Особливостями байок Г.Сковороди є:
1. наслідування манери Езопа;
2. прозова форма;
3. діалогічність;
4. мало художніх засобів;
5. фабула вдвічі менша, ніж мораль;
6. „мораль” у Сковороди названа „силою”;
7. у „силі” подаються розгорнуті пояснення щодо ідеї твору;
8. на підтвердження власних думок використовує вислови давніх філософів;
9. імена, образи найчастіше запозичені з Біблії або античної літератури;
10. наявне філософське начало;
11. поєднання книжної й живої укр. мови.
Тема: розмова Бджоли та Шершня щодо важливості ролі праці для особи, що праця має бути за покликанням і приносити користь поспільству.
Ідея: праця має стати для людини потребою і „найсолодшою поживою” (ідея „сродної” праці – спорідненої праці).
Головні герої: алегоричні образи Бджоли і Шершня (тобто працьовитої й лінивої осіб).
Із збірки
„Байки харківські”
БДЖОЛА ТА ШЕРШЕНЬ
– Ти поважний дурень, пане раднику, – відповіла Бджола. – Мед любить їсти й ведмідь, а Шершень теж не проти того. І ми могли б по-злодійському добувати, як часом ваша братія й робить, коли б ми лише їсти любили. Але нам незрівнянно більша радість збирати мед, аніж його споживати. До сього ми народжені і будемо такі, доки не помремо. А без сього жити, навіть купаючись у меду, для нас найлютіша мука.
Сила:
Шершень – се образ людей, котрі живуть крадіжкою чужого і народжені на те тільки, щоб їсти, пити і таке інше. А бджола – се символ мудрої людини, яка у природженому ділі трудиться. Багато шершнів без пуття кажуть: нащо сей, до прикладу, студент учився, а нічого не має? Нащо, мовляв, учитися, коли не матимете достатку?.. Кажуть се незважаючи на слова Сіраха: „Веселість серця – життя для людини” – і не тямлять, що природжене діло є для неї найсолодша втіха Погляньте на життя блаженної натури і навчітеся. Спитайте вашого хорта, коли він веселіший? – Тоді, – відповість вам, – коли полюю зайця. – Коли заєць смачніший? – Тоді, – відповість мисливець, – коли добре за ним полюю.
Погляньте на кота, що сидить перед вами, коли він куражніший? Тоді, коли всю ніч бродить або сидить біля нори, хоча, зловивши, й не їсть миші. Замкни в достатку бджолу, чи не помре з туги, в той час, коли можна їй літати по квітконосних лугах? Що гірше, ніж купатися в достатку і смертельно каратися без природженого діла? Немає гіршої муки, як хворіти думками, а хворіють думки, позбавляючись природженого діла. І немає більшої радості, аніж жити за покликанням. Солодка тут праця тілесна, терпіння тіла і сама смерть його тоді, бо душа, володарка людини, втішається природженим ділом. Або так жити, або мусиш умерти. Старий Катон чим мудрий і щасливий? Не достатком, не чином тим, що йде за натурою, як видно з Цицеронової книжечки „Про старість”…
Але ж розкусити треба, що то значить – жити за натурою. Про се сказав древній Епікур таке: „Подяка блаженній натурі за те, що потрібне зробила неважким, а важке непотрібним”.
Зверни увагу!
1. Пам’ятник Г.С.Сковороді знаходиться в Києві навпроти Києво-Могилянської академії, у руках він тримає сопілку.
2. У літературі того часу й пізніше негативно ставились до особи Б.Хмельницького. Шевченко у своєму творі „І мертвим, і живим…” пише: „Якби знала до схід сонця була б удушила…” Хоча П.Куліш згадує в „Чорній раді”, що Б.Хмельницький був розумний, вольовий керманич. У поемі „Маруся Чурай” Ліна Костенко про нього говорить як про розсудливого, розуміючого гетьмана.
3. Вади суспільства, як і Сковорода, у своїх творах подають Т.Г.Шевченко (поема „Сон” („У всякого своя доля…”)) та І.П.Котляревський („Енеїда” (опис мук у пеклі)).
4. Езопова мова – спосіб замаскованого вираження думки за допомогою натяків, іносказання, іронії, до якого вдавалися з метою уникнення цензурної заборони.
Запам’ятай!
Афоризм – яка-небудь узагальнена думка, висловлена стисло в дуже виразній формі.
Г.Сковорода – це людина глибинного характеру, проникливого розуму і чистих помислів, тому й створив ґрунтовну базу афористичних висловів, якими має користуватись людина, щоб бути щасливою.
АФОРИЗМИ
Один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий.
Моя сопілка і віця кращі царського вінця.
Не все те отрута, що неприємне на смак.
Бери вершину і матимеш середину.
З усіх утрат втрата часу найтяжча.
Скільки зла таїться всередині за гарною подобою: гадюка ховається в траві.
Визначай смак не по шкаралупі, а по ядру.
Тоді лише пізнається цінність часу, коли він утрачений.
Як нерозумно випрошувати те, чого можеш сам досягти!
Солодке пізнає пізніше той, хто може проковтнути неприємне.
Не за обличчя судіть, а за серце.
Ні про що не турбуватися – значить, не жити, а бути мертвим, адже турбота – рух душі, а життя – се рух.
Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю.
Не розум від книг, а книги від розуму створились.
Чи не дивина, що один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий?
Чи може людина, сліпа у себе вдома, стати зрячою на базарі?
Демон проти демона не свідчить, вовк вовчого м’яса не їсть.
Людина – коваль свого щастя.
Не все те невірне, що тобі незрозуміле.
О, книги, найкращі порадники, найвірніші друзі!
Не суди лиця – суди слово.
Немає нічого небезпечнішого за підступного ворога, але немає нічого отруйнішого від удаваного друга.
Тест