Сполучник – службова частини мови, яка вживається для поєднання членів речення,
частин складного речення й окремих речень у тексті: Хоч мороз і припікає, зате комарів немає (Нар. творчість).
За походженням сполучники бувають первинні (непохідні) та вторинні (похідні).
До первинних сполучників належать нечленовані сполучники, які не мають у мові співвідносних повнозначних слів: і, й, а, та, чи, але.
утворилися від інших частин мови | щоб ← що (займенник) + б (частка) |
утворилися поєднанням кількох слів | після того як, так щоб |
прості | і, й, а, та, чи, але |
---|---|
складні (утворені складанням двох і більше слів) |
зате, проте, ніж, або, якщо, ніби |
складені (утворені сполученням двох і більше слів) |
завдяки тому що, відтоді як, через те що |
За значенням (типами синтаксичних звязків) сполучники бувають сурядні та підрядні.
Сурядні сполучники поєднують рівноправні члени речення або рівноправні частини складного речення.
Підрядні сполучники виражають залежність однієї частини складнопідрядного речення від іншої.
єднальні | і (й), і…і, ні…ні, та (в значенні і) |
протиставні | а, але, зате, проте, однак, та (в значенні але) |
розділові | або, чи, або…або, то…то, чи…чи, чи то…чи то, не то…не то |
часові | коли, як, доки, поки, щойно, відтоді як, як тільки, перш ніж, з того часу як, поки не |
причинові | тому що, оскільки, бо, через те що, у зв’язку з тим що, завдяки тому що |
умовні | якщо, якби, як, коли б |
допустові | хоч, дарма що, хай, незважаючи на те що |
наслідкові | так що, так що аж, так що й |
мети | щоб, аби, для того щоб |
міри ступеня | аж, що аж, що й |
порівняльні | як, мов, немов, наче, немовби, неначе, начебто |
з’ясувальні | що, як, ніби |
Запам’ятай!
Як підрядні сполучники у складнопідрядних реченнях часто виступають сполучні слова, кількість яких поповнюється внаслідок переходу займенників і прийменників:
1) займенники: який, чий, котрий, скільки;
2) займенники в сполученні з прийменниками: від чого, від того, за що, за те, через те, через це,
через що;
3) займенники, ускладнені частками: хто не, хто б не, що не, щоб не, який не, який би не, скільки
не, скільки б не;
4) прислівники: де, куди, звідки, відкіль, звідкіль, відкіля, як;
5) прислівники, ускладнені частками: де не, де б не, куди не, куди б не, звідки не, звідки б не, як не,
як би не.
Від сполучників сполучні слова відрізняються тим, що вони не тільки з’єднують підрядне речення з головним, а й, виражаючи синтаксичні відношення між ними, виступають тим чи іншим членом речення, відповідають на питання: У кожного народу є свої святині, які він береже і перед якими схиляє голову (В.Мисан).
Запам’ятай!
Сполучники зате, проте, якби, щоб треба відрізняти від однозвучних з ними самостійних слів те, як, що, які з прийменниками за, про або з частками би, б пишуться окремо:
Сполучники | Самостійні частини мови з прийменниками або частками |
---|---|
1. Бійці замовкли, пластинку зняли, проте (але) пісня продовжувала звучати (О.Гончар). |
1. Звився жайворонок високо під чисте, неначе нове, небо і заспівав про те, що мертва земля ожила знов (М.Коцюбинський). |
2. На гору доступитися нелегко, зате (але) з гори зручніше боронитись (Леся Українка). Сполучники проте, зате можна замінити сполучником але. |
2. Ти знаєш за те люблю тебе, що думки маєш ти у високості. До займенника те, вжитого з прийменником про або за, можна поставити питання (про що?) |
3. Хай буде мир, щоб нам щодня учитися за партою (І.Нехода). |
3. Що б не сталося, ми не розлучимось (Леся Українка). Займенник що логічно наголошений, а частка б може змінювати позицію в реченні. Прислівник як завжди виділяється наголосом, а частку би можна перенести в інше місце речення. |
4. Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя (Т.Шевченко). |
4. Як би ти славила тепер в житті розквітлий світ і рідну землю милу (В.Масенко). |
Тест