1.3 СХЕМА АНАЛІЗУ ЛІРИЧНОГО ТВОРУ

  1. Жанр твору
  2. Провідний мотив твору (тема)
  3. Композиція (якщо поезія сюжетна або подієво-розповідна, можна виділити висхідний момент,
    розвиток, кульмінацію, резюме, а інакше – розподіл умовний)
  4. Тропи
  5. Синтаксичні засоби увиразнення мовлення (стилістичні фігури)
  6. Фонічна організація вірша
  7. Ритмічна організація вірша (див. п.1.2)
  8. Висновки (ідея поезії)


1. Жанр твору:

– гімн;
– дифірамб;
– псалом;
– пеан;
– сонет;
– станс;
– канцон;
– елегія;
– послання;
– сатира;
– епіталам;
– мандригал;
– романс;
– медитація;
– рондо;
– тріолет;
– ліричний вірш;
– епіграма;
– акровірш; тощо

Ліричні твори за ідейно-тематичною класифікацією поділяють на громадянську (патріотичну), філософську (медитативну), пейзажну, інтимну (особисту, любовну, еротичну) лірику.


4. Тропи
Епітет – художнє означення, яке передає або виділяє одну прикмету, характерну рису, ознаку

предмета, особи, явища – „під сивою сосною”, „чорні брови”.

Існують такі види епітетів:

Види епітетів Приклади
метафоричні „гроза дзвінка і кучерява”
гіперболічні „в реліктовій траві”
оксиморонні „за цю солодку гіркоту”
постійні „сивий кінь”, „карі очі”
іронічні „філософій забрьоханий німб”
тавтологічні „золото золоте”

Метафора – слово, значення якого переноситься на найменування іншого предмета, зв’язаного за

рисами подібності – „приходить осінь”, „плачуть і моляться білі троянди”.

Метонімія – метонімічне зіставлення відбувається не за ознакою подібності, а за ознакою

суміжності, тобто незалежності до понять одного порядку – „зажурилась Україна” (тобто зажурились люди в Україні).

Синекдоха – різновид метонімії, у якій відбувається перенесення значення з цілого на його окрему

частку – „тут не ступала людська нога”.

Гіпербола – перебільшення явища, дії, предмета, яких-небудь ознак, властивостей, характеристик –

„де зіп’ялася вежа на котурн”.

Літота – надмірне применшення ознак описуваного предмета – „невелика шкода”.

Порівняння – словесний вираз, у якому уявлення про зображувальний предмет конкретизується

шляхом зіставлення його з іншим предметом:
а) просте – „життя зникає, як ріка Почайна”;
б) поширене – „Ти тихо йдеш – так ходять скрипалі; не сколихнувши музику словами…”

Алюзія – проведення культорологічних паралелей: застосування образу з відомого твору,

історичного факту тощо – „І прадід мій ходив, як Ной після потопу.”


5. Синтаксичні засоби увиразнення мовлення (стилістичні фігури)
Еліпсис – пропуск слів у реченні – частіше свідчить про недомовленість, використовується для

передачі схвильованості або найвищого емоційного напруження ліричного суб’єкта – „Як холодно!.. Акація цвіте. Як холодно!.. Душа за вами плаче.”

Інверсія – порушення розташування слів у реченні – допомагає перенести акцент на певне слово,

виділити його – „бринить бджолина музика мажорна”.

Градація – послідовне поступове наростання або спадання смислового чи емоційного значення

мовних одиниць:

– висхідна градація (клімакс) побудована так, що кожний наступний елемент фігури своєю

змістовою або оціночною значимістю вищий, більший від попереднього – „Криши, ламай, трощи стереотипи!”

– спадна градація (антиклімакс), протилежна до клімаксу. Слова і вирази розташовані так, що

кожний наступний член фігури несе меншу інтонвційну чи семантичну завантаженість – від більш до менш суттєвого:
Він там сидить, як чортик у трубі,
і тихо вилучає вам сумління.
Зсередини, потроху, не за раз.
Все познімає, де яка іконка.
І непомітно вийме вас – із вас.
Залишиться одна лиш оболонка.

Риторичні фігури – слугують для емоційного увиразнення, привертання особливої уваги до

певних аспектів зображувального явища:

– риторичне звертання – звертання до всіх або предмета, не передбачає справжнього контакту

з особою – „Повій, вітре, на Вкраїну”;

– риторичне питання – ставиться не з метою отримання відповіді, а для узагальнення думки –

„Де небо? Де земля? І як підняти крила?”;

– риторичне заперечення – має форму відповіді на вірогідне припущення, думку уявного

співрозмовника – „Не може бути, щоб його ніде. Без нього людям суєтно і сумно.”;

– риторичне оклик – вислів, що має підкресленоемоційний характер і вводиться з метою затримати

або посилити увагу на якомусь з аспектів зображувального – „Я Вас люблю, о як я Вас люблю!”

Антитеза – протиставлення думок, образів чи явищ, щоб більше відтінити певну думку, предмет

чи явище; вона будується на контрасті і вимагає відповідної інтонації – „Співало все, сміялось і бриніло, – А я лежала хвора і самотня.”

Аси́ндетон (безсполучниковість) – надає мові прискореного темпу і використовується для показу

динаміки, швидкої зміни подій чи почуттів – „Мовчало військо. Гул зростав. Ще мить – І Дрогичинська битва загримить.”

Поліси́ндетон (багатосполучниковість) – використовується для того, щоб показати роздуми,

тривалість дії, значимість кожного відокремленого сполучником слова –
І день іде, і ніч іде,
І голову схопивши в руки,
Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки!”

Повторення – фігура, заснована на повторенні окремих слів, що містять в собі основне смислове

навантаження –
Ви в наймах виросли чужії,
У наймах коси побіліють,
У наймах, сестри, й умрете!”

Анафора – повторення одного й того ж слова на початку рядка –

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

Епіфора – закінчення кожного рядка одним й тим же словом або словосполученням –

Так, це дружина Томмі,
Син п’ятирічний Томмі…
Що вона каже, Томмі?
Чом ти здригнувся, Томмі?

Рефрен – повторення окремих частин тексту, речень з певною періодизацією – В.Сосюра „Любіть

Україну!”

Оксиморон – Вид тропу, у якому поєднуються протилежні за значенням поняття, внаслідок чого

виникає якісно нове визначення предмета – „живий труп”, „гіркий мед”.

Тавтологія – повторення в одному рядку слів з однаковими коренями, як правило, різних частин

мови – „дощем задощило”.

Ретардація – хаотичне повторення окремих частин тексту з метою уповільнення розповіді.

Найчастіше використовується в думах – дума „Маруся Богуславка”: „бідні невольники”, „дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка…”

Синтаксичний паралелізм – це розгорнене зіставлення двох або кількох явищ, дане в схожій

синтаксичній будові. Може бути паралелізм запереченням –
Правдивим будь – але не всім ти одкривайся,
Хоробрим будь – але на техніку зважай.


6. Фонічна організація вірша
Алітерація – фігура, що створюєтся шляхом повторення однакових та близьких за звучанням

приголосних звуків у слові, реченні, найближчому контексті – „За кражу, за войну, за кров, / Що братню кров пролити просять.”

Асонанс – повтор однакових голосних звуків у слові, рядку реченні, фрагменті тексту, що виявляє

цілісність за образовими компонентами, допомагає точніше розкрити стан ліричного героя – „І золотої, й дорогої.”

Звуконаслідування – підбір звуків подібних до звуків живої природи – „Та й почули ми за лісом

тільки кукуріку.”


Тест