Нова українська література бере початок від публікаії 1798 року перших трьох частин поеми І.П.Котляревського „Енеїда”. Тобто, нова українська література – умовно визначений конкретно-історичний період розвитку українського письменства XIX століття, основою якого стала жива народна мова.
- Нова література охоплює кілька періодів:
- класицизм (кінець XVIII – початок XIX століття);
- романтизм (друга половина XIX століття);
- модернізм (кінець XIX – початок XX століття).
Якщо говорити про особливості кожного мистецького періоду, то можна помітити, що яскравих розбіжностей, великих особливостей ми не помітимо, оскільки кожна по собі залишає окремі риси в наступному, наприклад, бароко.
Але кінець XVIII – початок XIX століття у суспільно-культурному аспекті прикметний:
– остаточно Україна стала підвладною Росії;
– окремі території України відійшли до різних держав;
– запровадженням (1783р.) кріпосного права на Лівобережній Україні;
– денаціоналізацією (русифікацією, полонізацією тощо);
– появою Харківського університету (1805р.), який став осередком нової соціально-художньої думки;
– заснуванням періодичної преси;
– формуванням нової літератури на території колишньої Гетьманщини (Полтава), Слобожанщини (Харків), Києва (Кирило-Мефодіївське братство), а в 30-х роках XIX століття – у Петербурзі;
– проникненням українських тем у російську літературу;
– входженням українських письменників до російської літератури (П.Гулак-Артемовський, Є.Гребінка, Г.Квітка-Основ’яненко, М.Костомаров, Т.Шевченко);
– появою перших збірників українських народних пісень (М.Цертелєв, М.Максимович);
– розвитком театру та зародженням нової драматургії (з’являється п’єса І.Котляревського „Наталка Полтавка”);
– поширенням у літературі бурлескного стилю;
– зародженням та відновленням нових віршованих форм: романтичної балади, сонета;
– зародженням української літературної критики.
Запам’ятай!
Класицизм (з латин. classicus – зразковий, взірцевий) – художній стиль і напрям у європейській літературі та мистецтві XVII – XVIII ст., для якого характерні увага до античних взірців, що вважаються основою для наслідування до духовної й матеріальної культури, суворе дотримання єдності жанрів, засобів художньої виразності, оспівування „сильних світу сього”.
Реалізм (з латин. realis – суттєвий, дійснй) – один із художніx напрямків у літературі й мистецтві, для якого основною проблемою є взаємини людини й суспільства, середовища, вплив соціально-історичних обставин на формування духовного світу, характеру особистості, героя твору.