ВАРІАНТ №9

Тренувальні тести у форматі ЗНО

В А Р І А Н Т №9

Завдання 1 – 10 мають по чотири варіанти відповіді, серед яких лише ОДИН ПРАВИЛЬНИЙ. Виберіть правильний, на Вашу думку, варіант відповіді, позначте його.

Прочитайте текст і виконайте завдання 7 – 10.
(1) „ Боїнг” м’яко скрегоче колесами по бетонному полю та зупиняється на відведеному спеціально для нього секторі аеропорту „Бориспіль”. (2) Ремені безпеки відстебнуто, мобільні телефони знову ввімкнено. (3) Ще якісь кілька хвилин – і трапом бадьоро тече людський потік із поклажею, сувенірами в кишенях, дітьми, які весело галасують та смикають дорослих. (4) Біля літака вже чекає спеціальний автобус який доставляє пасажирів беспосередньо до терміналу аеропорту. (5) Звісно, він трохи замалий для всіх прибулих, особливо після європейських напівпорожніх автобусів, однак пасажири „Боїнга” розуміють: іншого не буде. (6) Тож остаточно спускаються з небес на землю та втискаються в цей транспортний засіб, люб’язно наданий „Українськими авіалініями”.

Завдання 11 – 23 мають по п’ять варіантів відповіді, серед яких лише ОДИН ПРАВИЛЬНИЙ. Виберіть правильний, на Вашу думку, варіант відповіді, позначте його.

Завдання 24 – 28. До кожного з чотирьох рядків інформації, позначених цифрами, доберіть ОДИН ПРАВИЛЬНИЙ, на Вашу думку, варіант, позначений буквою. Поставте позначки в таблицях відповідей до завдань на перетині відповідних рядків (цифри) і колонок (букви).

ЧИТАННЯ Й АНАЛІЗ ТЕКСТУ

Завдання 29 – 36 мають по чотири варіанти відповіді, серед яких лише ОДИН ПРАВИЛЬНИЙ. Виберіть правильний, на Вашу думку, варіант відповіді, позначте його. Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання 29–36. Щоб давнє слово на чатах стало (1–8) Його шлях до творення і вивчення літератури почався, либонь, ще в Колегії Павла Галагана – престижному навчальному закладі, що покликаний був, як то скромно визначав статут, „дати певній кількості юнаків можливість для підготовки до університету”. Отож, здобувши хорошу гуманітарну підготовку і прилучившись до віршування, він разом з кількома однокласниками (принаймні четверо з них згодом стали поетами й літературознавцями) легко і якось весело, наче завиграшки, переступив 1910р. високий поріг університету святого Володимира.
(9–19) І почалося навчання, яке в ті роки неодмінно означало і засвоєння азів дослідницької праці. Недавні „галаганівці” були свідомі обраного шляху – Михайло Драй-Хмара вже наступного, 1911р., виступив з науковою публікацією, Володимир Остроковський, який ще раніше дебютував у „Щорічнику” Колегії, тепер занурився у студіювання давньої російської літератури, а 1914-го Товариство Нестора Літописця опублікувало доповідь студента Павла Филиповича. Відтак, до закінчення університету всі троє вже мали доволі помітний науковий доробок і були залишені для складання магістерських іспитів: незважаючи ні на війну, ні на наближення нових революційних катаклізмів, імператорський університет продовжував готувати професуру.
(20–27) Не важко уявити, яким був би життєвий і творчий шлях Павла Филиповича, якби не революція 1917р. Маючи ґрунтовні знання й дивовижну працездатність, став би, напевно, київською знаменитістю, чиї публікації вряди-годи привертали б заохочувально-поблажливу увагу столичних колег. Був би і модним поетом, тобто друкував би й далі під псевдонімом П.Зорєв у журналах вірші про любов. Отож таки був би П. Филипович і вченим, і поетом. А чиїм? Хто ти й чий ти – це питання поставила увіч перед ним революція, і відповідь його, сина сільського священика, була чесною і незабарною.
(28–42) У „Спогадах про брата” Олександр Филипович згадував, що коли в червні 1922р. Павло приїхав у Лозоватку, то рідні його просто не впізнали – це була зовсім інша людина. По-перше, мова – розмовляв літературною українською. По-друге – іншим стало коло його зацікавлень. Ще зовсім недавно захоплювався французькими модерністами, російськими символістами й акмеїстами, міг годинами читати з пам’яті (мовою оригіналу, звичайно) твори Бодлера, Верлена, Леконта де Ліля, а ще – Бальмонта, Брюсова, Анни Ахматової, Гумильова, а тепер усі його розповіді оберталися здебільшого довкола молодої української поезії. Знову, як бувало завжди, привіз багато свіжих журналів і нових книжок, але тепер це була зовсім інша література: журнали „Гроно” й „Мистецтво”, збірки Тичини, Рильського, „Заспів” В.Чумака й „Антологія римської поезії” М.Зерова. Привіз і свою першу поетичну книжечку „Земля і вітер”. Вона ще пахла друкарською фарбою й дивувала родичів своїми темами та образами, такими неподібними до тих, що були в російського поета Павла Зорєва.
(43–48) Сільські родичі слухали недавнього приват-доцента, досі далекого від політики піїта, і – дивувалися. Хоч, як невдовзі збагне молодший брат, сталося, власне, те, що волею історії мусило статися: хвиля національно-культурного відродження підхопила Павла Филиповича і повернула до рідних берегів – він став українським поетом, ученим, педагогом, літературним перекладачем – невтомним будівничим національної культури.
(49–52) Ерудиція Павла Филиповича дивувала всіх, хто мав щастя слухати його лекції чи працювати поряд з ним. То була не та „кишенькова” ерудиція, якою можна було б часом похизуватися. Його ерудиція була, сказати б, робочою, вона „працювала” і постійно поглиблювалася.
(53–57) Писав Филипович про поезію Мопассана й пісенну спадщину Беранже, про декабристів і М.Салтикова, відгукнувся на зредаговану В.Брюсовим збірку французької лірики XVIII століття, але найчастіше такі „виходи в Європу” робив задля потвердження думки про невідрубність інтелектуального буття свого народу, про його історієтворний діалог зі світом.
(58–65) Проводячи паралелі до явищ і тенденцій українського літературного процесу, Филипович залучав не лише багатющий матеріал російського письменства, а й літературознавчі праці російських дослідників. Його увага до російської літературної думки була зумовлена не лише суто професійною настановою, а й психологічною потребою бодай у такий спосіб „спілкуватися” з однодумцями – тими, для кого й за умов тотальної ідеологізації та одержавлення література залишалася суверенною мистецькою цінністю. Тією, що допомагає людині залишатися людиною, а народу – народом.
(66–76) Филиповича заарештували в серпні 1935р. Ніяких „терактів” він, звичайно ж, не готував. Був талановитим поетом і видатним літературознавцем – прагнув актуалізувати духовну спадщину свого народу в амнезованій свідомості сучасників. Цього виявилося досить, аби і його трагічна доля засвідчила генетичний зв’язок 30-х зі століттями неволі, коли талант міг вижити лише на колінах, а національне було антидержавним… І якщо сьогодні ми повертаємо собі за неоскарженим правом духовного спадкоємництва бодай дещицю творчого доробку Павла Филиповича, то це є ще одним свідченням того, що народ випростовується, що „давнє, напівзабуте” слово – знову на сторожі. Відроджується, отже, і надія, що прийдуть, урешті, справді „співучі й погожі” дні.

Частина 2

Українська література

Завдання 37 – 56 мають по п’ять варіантів відповіді, серед яких лише ОДИН ПРАВИЛЬНИЙ. Виберіть правильний, на Вашу думку, варіант відповіді, позначте його.

Завдання 57 – 60 мають по п’ять варіантів відповіді, серед яких лише ОДИН ПРАВИЛЬНИЙ. Виберіть правильний, на Вашу думку, варіант відповіді, позначте його.

Частина 3

Власне висловлювання

61. Прочитайте наведений текст.
З чого починається Батьківщина? З маминої пісні, батьківської хати, друзів із сусіднього двору чи з малюнка в букварі? Не одне покоління письмеників, істориків, філософів намагалося відповісти на це запитання..

Сформулюйте тезу, наведіть два-три переконливі аргументи, які найкраще підтвердять Ваші міркування. Проілюструйте Ваші думки посиланням на приклади з художньої літератури (зазначте назву твору, укажіть проблему, порушену письменником, художній образ, через який проблему розкрито, наведіть цитату з твору тощо), історичними фактами або випадками з життя. Не переказуйте змісту художнього твору, не давайте повної характеристики образів. Сформулюйте висновки.
Орієнтовний обсяг роботи – 1 сторінка (200–250 слів). Текст обсягом до 100 слів екзаменатори не перевірятимуть.
Чернетка