В історії української еміграції виокремлюються три хвилі переселення:
1) кінець ХІХ століття – до початку Першої світової війни.
Перша хвиля мала в основному економічний характер. Про цей період розповідається у творі Василя Стефаника „Камінний хрест”.
2) еміграція в міжвоєнний період (1914–1939).
Друга хвиля еміграції мала вже частково політичний характер. Здебільшого люди йшли у вигнання через свої переконання. Після поразки національно-визвольних змагань в Україні вони осідали в Польщі, Чехії, Німеччині, Канаді, США.
Саме в цей період починає свою діяльність „Празька школа”. Вона об’єднувала діячів Праги, Подебрадів, Варшави: Є.Маланюка, Ю.Дарагана, Л.Мосендза, Оксану Лятуринську, О.Ольжича, О.Стефановича, Олену Телігу, Наталію Лівицьку-Холодну, Ю.Липу, Юрія Клена (Освальд Бургардта) та інших. До цієї когорти молоді долучалися й Олександр Олесь та Спиридон Черкасенко.
Естетична платформа „Празької школи” – яскравий неповторний історіософізм, націєтворний пафос; пражани писали про свій час і про себе.
3) Друга світова війна й „переміщені особи” (1939–1945).
Третю хвилю еміграції спричинила Друга світова війна, тому ця хвиля мала яскраво виражений політичний характер. На території Німеччини та Австрії перебувало понад 16 млн. іноземних в’язнів, робітників, біженців. Серед них було 2,3 млн. українців – полонені; молодь, силою вивезена до Німеччини.
1945 року при ООН створено агентство допомоги та реабілітації, що опікувалось долею цих людей.
Протягом 1945–1947 років переселено таких осіб на місця постійного проживання до США, Канади, Австралії, Бельгії, Латинської Америки.
Тому найбільшим осередком культурно-мистецької діяльності стали США та Канада.
На території цих країн виникли об’єднаня:
– МУР (Мистецький український рух) – об’єднання українських письменників-емігрантів, які поставили за мету консолідувати українських літераторів, які після Другої світової війни змушені були шукати собі притулку в Німеччині та Австрії. МУР заснований 1945 року в Німеччині. Головою об’єднання був Улас Самчук, який висунув ідею „великої літератури”. До МУРу входили І.Багряний, Є.Маланюк, У.Самчук, Т.Осьмачка та ін.
– „Слово”. Воно виникло 26 червня 1954 року під час наради митців в Українському літературно-мистецькому клубі в Нью-Йорку. Членами цієї організації були: Г.Костюк, Докія Гуменна, Ю.Лавріненко, Василь Барка, Б.Бойчук, С.Гординський, Г.Журба, І.Керницький, О.Тарнавський, Ю.Шевельов (усього 22 письменники).
– Нью-Йоркська група виникла у середині 50-х років ХХ століття як співдружність митців, об’єднаних спільними поглядами на художню дійсність як автономну, незалежну від позалітературних інтересів. До неї належали Б.Бойчук, Б.Рубчак, Ю.Тарнавський, Женя Васильківська, Патриція Килина, Олена Андієвська, Віра Вовк. Вони обрали модернізм як течію в естетиці та літературі: (орієнтувалися переважно на сюрреалізм, у світогляді – на екзистенціалізм, заперечували соціальну та національну заангажованість письменника). Ньюйорківці захищали естетичну концепцію самоцінності й новаторської дерзновенності мистецтва, орієнтувалися на верлібр.