1.4 СХЕМА АНАЛІЗУ ПРОЗОВОГО ТА ДРАМАТИЧНОГО ТВОРІВ

Рід літератури (епос, драма, ліро-епос)
Жанр (епосу, драми)
Визначення теми твору
Визначення ідеї твору
Мотиви у творі
Композиція (див. п.1.1)
Сюжет (див. п.1.1)
Головні герої (характеристики, портрети, імена, життєві колізії, мова персонажів)
Художні особливості твору (див. п.1.2)

2. Жанр епосу: (див. п.2)
– казка;
– міф;
– легенда;
– переказ;
– нарис (художньо-публіцистичний твір, у якому зображені реальні миттєві сюжети, події, окремі

люди або предмети з сучасного автору життя. Нарис може бути суспільно-побутової, побутової, історичної, психологічної тематики);

– усмішка (різновид гуморески, поєднує в собі ознаки фейлетона, анекдота, народного

оповідання);

– памфлет (короткий соціально папружений твір, спрямований проти політичного устрою, партій,

керівництва, оцінка певних подій);

– притча (оповідний твір повчально-алегоричного змісту, основними рисами схожий на байку.

Їй притаманна яскраво виражена мораль, якій цілком підпорядкована фабула твору і характери персонажів);

– новела (невеликий за обсягом твір, якому притаманні невелика кількість персонажів 1–4,

напружений сюжет, розповідь про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом);

– оповідання (загалом невеликий твір, у якому сюжет ґрунтується на певному епізоді з життя

одного героя);

– повість (епічний твір середнього обсягу, який має розгорнутий сюжет про життя однієї родини,

іноді одного героя від початку до кінця, як правило, має одну сюжетну лінію);

– кіноповість (поєднання кіно з повістю: епізодичне сприймання тексту, який призначений для

перегляду);

– роман (великий за обсягом твір, який має складну побудову, декілька сюжетних ліній, охоплює

життєві події багатьох героїв, показано історії формування характерів персонажів, яких у романі достатня кількість).

Літературні епохи роману:

бароковий;
середньовічний;
просвітницький;
сентиментальний;
романтичний;
екзистенціалістичний;

За жанром:

соціальний
сімейно-побутовий
соціально-побутовий
автобіографічний
історичний
історико-біографічний
пригодницький
авантюрний
урбаністичний
філософський
філософсько-просвітительський
сатиричний
роман-хроніка
рицарський (лицарський)
античний
психологічний
науково-фантастичний
фантастичний

– хроніка (великий за обсягом твір, у якому подані історичні події в чіткій хронологічній

послідовності з трактуванням тих чи інших явищ у суспільстві);

– епопея (великий за обсягом твір, який включає події декількох епох, у якому прослідковується

життя не одного покоління героїв);

Дилогія – поєднання двох епічних, епічно-драматичних творів, пов’язаних між собою спільністю

сюжету, діями, персонажами.

Трилогія – поєднання трьох творів.
Тетралогія – поєднання чотирьох творів.

Драматичні твори

Мають такий же план аналізу, як й епічні твори. Але в основі драматичного твору лежить драматичний конфлікт. Цей характер конфлікту становить істотну особливість драми. У драматичних творах людина зображується в стані напруження всіх внутрішніх сил, викликаного необхіднісю боротися з перепонами на шляху до досягнення певної мети. Цей стан виявляється у вчинках, переживаннях, висловлюваннях, у взаємовідносинах з іншими персонажами. Оскільки в драматичному творі неможливо багатогранно відтворити дійсність, як в епосі, то конфлікт, покладений в основу драматичного твору, розвивається інтенсивно, характери різко окреслюються, а життєві суперечності розкриваються в безпосередній формі.

2. Жанр драми:
– вертеп (популярний в Україні пересувний ляльковий, а згодом і людський театр, який виник

у другій половині XVII ст. Дія вертепної драми відбувалася у двоповерховій „скриньці”, відкритій з одного боку для глядачів. На верхньому ярусі розігрувалися сюжети релігійного характеру, пов’язані із рздвяною євангельською легендою, на нижньому – побутові інтермедії, героями яких були Дід і Баба, Циган, Жид, Москаль, Лях, Запорожець, Смерть тощо);

– інтермедія (невеликі розважальні драматичні сценки, що виконувалися у перервах між діями

шкільної драми і мали за мету дати відпочинок і розвагу глядачеві, стомленому серйозною дією, яка розігрувалася в основній п’єсі. У них показувалося життя різних верств тогочасного суспільства, висміювалися як соціальні, так й особисті вади);

– міракль (жанровий різновид шкільної драми, присвяченої життю і чудесам святих. Сюжет у них,

базуючись на житіях, тримався на чудодійному втручанні якогось святого у земні справи, що сприяло позитивному вирішенню конфлікту);

– містерія (жанровий різновид шкільної драми, що зародився й розвинувся з літературної драми.

Зміст охоплював Біблійну розповідь від Сотворіння світу до Страшного Суду. За змістом розрізняли різдвяні та великодні);

– мораліте (повчальна алегорична драма, у якій персонажами виступали уособлення певних

чеснот чи вад, що боролися за душу людини: Правда, Справедливість, Багатство і Бідність, Віра, Гріх тощо);

– трагікомедія (вид драматичного твору, у якому поєднано елементи трагічного і комічного.

Герої трагедії змальовуються в таких життєвих ситуаціях, які водночас викликають і сміх, і співчуття);

– трагедія (один із видів драми, предметом відображення в якому є глибокі суперечності

суспільного або особистого життя. В основі сюжету лежить гострий непримеренний конфлікт, який здебільшого завершується загибеллю героя або абсолютним крахом його ідеалів у зіткненні з непереборними силами);

– шкільна драма (один із жанрів церковної драматургії. Походження пов’язане із статутами

церковних і світських навчальних закладів, де вводилися обов’язкові сценічні вистави з метою кращого засвоєння учнями навчального матеріалу);

– комедія (твір драматичного роду, у якому автор, використовуючи сатиричні і гумористичні

засоби, висміює негативні риси і властивості людей, викриває порочне і низьке в суспільних відносинах);

– водевіль (невеликий драматичний твір (одноактний), легкого комедійного характеру, іноді з

піснями і танцями. Його особливість – добродушний сміх над малими недоліками хороших людей);

– драма (відображає складний типовий життєвий конфлікт, напружену боротьбу на даному етапі

історичного розвитку. Драма характеризується переплетінням трагічного з комічним, і, крім того, життєві конфлікти зображуються в ній драматично).

Особливістю композиції драматичного твору є відсутність авторської мови. Саме тому мові персонажів драматург приділяє особливу увагу, бо саме в їх мові і через неї висвітлюється хід дії.

Драматичний твір поділяється на частини, які називаються діями чи актами. Іноді дії поділяються ще на картини. Дії (акти) у свою чергу складаються з яв.

Ява – це частина акту, у якій кількість дійових осіб не змінюється; поява нового персонажа означає нову яву.

Останні слова однієї дійової особи, слідом за якими друга дійова особа включається в розмову, називається реплікою.

Драматичний твір будується виключно у формі діалога, але можуть бути й монологу – це мова дійової особи, звернена до самої себе чи до глядачів; ним характеризуються герой або його ставлення до інших персонажів чи подій, зображуваних у творі.

Автор виявляє своє втручання в хід дії лише в ремарках, тобто в примітках, які звичайно беруться в дужки.

3. Визначення теми твору
Тема – це явище або коло життєвих явищ, дії, думки, мрії, настрої, враження, почуття людини,

які організовують зміст твору в єдине ціле.

Тематика – це коло тем, над якими працює даний письменник, або теми, характерні для певного

етапу суспільного розвитку.

4. Визначення ідеї твору
Ідея – основне узагальнення, головна думка твору, яка здійснюється в системі образів.

5. Мотиви у творі
Мотиви – це те коло питань, які порушені у творі і розглянуті автором або винесені на обговорення

читачеві.

Ліро-епічні твори:
– билина (твори, у яких оповідається про героїчні події або незвичайні пригоди народних

героїв – богатирів);

– дума (відносно великий пісенно-розповідний твір переважно героїчного змісту, який

виконується речитативом (мелодійним промовлянням під музику) у супроводі ліри, кобзи, бандури);

– байка (невеликий розповідний твір, здебільшого віршований, у якому в алегоричній формі

дається гумористично-сатиричне зображення дійсності з повчальною метою);

– поема (сюжетний переважно ліро-епічний твір у віршах).

Іноді історичні пісні відносять до ліро-епічних творів.

Тест