Складне синтаксичне ціле, або надфразна єдність, – це сукупність взаємопов’язаних змістом і синтаксичними засобами речень.
Це об’єднання речень характеризується єдністю думки, відносною завершеністю теми, а тому містить такі структурні компоненти:
– зачин (початок думки);
– середню частину (виклад теми);
– кінцівку (підсумок).
Не слід ототожнювати складне синтаксичне ціле з абзацем. Здебільшого надфразна єдність містить кілька абзаців, хоч інколи може збігатись з абзацем.
Речення у складному синтаксичному цілому поєднується за допомогою:
1) лексичних засобів (повторення окремих слів у різних реченнях, уживання особових чи
вказівних займенників тощо);
2) морфологічних засобів (співвідношення видочасових і способових форм дієслів);
3) синтаксичних засобів (порядок слів у реченнях і порядак самих речень, паралелізм
(однотиповість) побудови речень, неповнота окремих речень);
4) ритмомелодійних засобів в усному мовленні (паузи між реченнями короткі, підвищення голосу
на початку цілого і зниження наприкінці).
| З ланцюжковим зв’язком компонентів | З паралельним зв’язком компонентів |
|---|---|
| – є послідовний зв’язок між реченнями; –максимальна самостійність першого речення, до якого логічно приєднується кожне наступне, розкриваючи, уточнюючи зміст попереднього, що сприяє розгортанню думки; –лексичні повтори; –є займенники та займенникові прислівники. |
–паралельний зв’язок між реченнями; – однотипні за будовою речення, що характеризуються відносною самостійністю; – речення поєднані семантичними відношеннями; – єдність речень відбувається завдяки видочасовим формам дієслів; – властиві відношення переліку, зіставлення, протиставлення; – містять опис послідовних, незалежних одна від одної подій, станів, явищ, дій, які відбуваються водночас. |
| Прямо над нашими ворітьми стоїть зірниця, а повз ворота проходять люди і час. Як він іде – це найбільше видно по наших ясенах, по тому, що вони тримають на собі – чи весняну росу, чи зелені шуми, чи осінній смуток, чи зимові хустки. Іноді, коли я сплю, час приходить і до мене, постоїть-постоїть біля узголів’я та й злегка потягне за чуба малого, щоб він підіймався угору. Отак я й росту! (М.Стельмах). | Німіє степ і тьмариться. Поспішаючи, кудись ховаються останні шуми й гуки довгої літньої днини. Не погасло ще на заході як кров червоне зарево, а вже над ним у темряві далекого неба зажевріла, немов жарина в попелі, вечірня зоря. А місяць, що перше висів серед ясного неба сірою, малопомітною плямою, під темним крилом ночі зразу ожив і засвітився білим чарівним огнем. Ринуло з неба ціле море тихого мвітла, все на землі потопляючию Над степом промайнув легенькою тінню незрячий сон. Ніч зайшла (С.Васильченко). |
У межах одного складного синтаксичного цілого можуть поєднуватися ланцюжковий і паралельний зв’язки компонентів.
Вересень бив у золоті дзвони соняшників, і їм, як гобої, низинно вторували пізні гречки. Дні тепер стояли у шелестах золота, у вибухах блакиті, в потоках музики і чорнобривців, а ночі народжували печаль перелітніх птахів. Ця пeчаль забрідала і в людське серце, і ставало жаль чи отих крил, що забирали з собою літо, чи того, що й ти не можеш злетіти, як птиця. Ось такий і є вересень: удень надійний, вночі тривожний. Таким і люби його і тоді, коли він б’є у золоті дзвони соняшників, і тоді, коли відкриває літо від землі та й садовить тебе за мудрість книжок…
Я люблю тебе, незрадлива мудросте книг, твої сонця чи світильники, і скорботу твою, і радість твою.
Я низько схиляюсь перед тобою, щоб не схилитись перед кривдою і самовдоволеним чи крикливим невіглаством (М.Стельмах).
Складне синтаксичне ціле є найменшою одиницею тексту, якому властиві цілісність, зв’язність, структурна організованість та завершеність.
Тест