Літературні стилі та напрямки
Давня українська література, що за структурою належить до типу літератур середньовічних, охоплює літературні явища, які формувалися в Україні протягом XI–XVIII ст. До комплексу давньоукраїнських текстів відносять не лише власне літературні твори, але і твори історичні (літописи, літописні повісті), описи мандрівок (ходіння), повчання, послання, окремі тексти ділового характеру. У всіх цих творах є елементи художньої творчості й емоційного відображення життя.
Автор „Історії української літератури” Дмитро Чижевський вважає, що загальна схема розвитку української літератури є такою:
- Доба монументального стилю – XI ст.
- Доба орнаментального стилю – XII–XIII ст.
- Переходова доба – XII–XIII ст., творів цього періоду залишилося занадто мало, тому вони вважаються творами, що стоять на узбіччі літератури.
- Ренесанс і реформація – кінець XVI ст.
- Бароко – XVII–XVIII ст.
- Класицизм – кінець XVIII–40-ві роки XIX ст.
- Романтизм – кінець 20-х років – початок 60-х років XIX ст.
- Реалізм – від 60-х років XIX ст. до революції 1917р.
- Модернізм – кінець ХІХ – початок XX ст.
- Постмодернізм – сучасна література.
-
І. Доба монументального стилю – XI ст.
Основні риси (виділені Д.Чижевським):
- відносно проста композиція творів. Характерна риса – думки викладу часто концентруються в певну афористичну формулу, здебільшого наприкінці викладу. Іноді формула повторюється кілька разів протягом викладу. Літературне завдання цілого твору або принаймні кожного окремого розділу, зосереджене на одній думці й рідко відходить від неї. Відтак, інша властивість, яка випливає звідси, – часта неясність композиції творів.
- простота синтаксична: виклад здебільшого з коротких речень, що уривчасто йдуть одне за одним, іноді навіть повторюючи попереднє.
- постійне використання сталих формул, які часто повторюються в тому самому творі, або розділі, або в різних розділах твору.
- використання невеликої кількості стилістичних прикрас:
-
- паралелізм;
- алітерація;
- порівняння;
- епітет;
- серед основних ідеологічних рис – це
-
- ідеологія „великодержавства”;
- „християнський оптимізм”.
Представниками цього стилю є: св. Феодосій, митрополит Іларіон („Слово про закон і благодать”). Сюди належать „Житія”, „Ізборник” 1076 року, літописи.
- ритмічність підпорядкування художнього тексту;
- витонченість художніх засобів.
Приклади літературних творів: „Слово про похід Ігорів”, „Повчання дітям”, Галицько-Волинський літопис.
- змішання стилів;
- характерні „зводи”.
Приклади творів: „Лаврентіївський звід”, „Літопис Руський”, „Києво-Печерський патерик”.
-
IV. Ренесанс
Ознаки ренесансу:
- наслідування античного мистецтва;
- гуманізм;
- зацікавлення життям простих людей;
- заперечення середньовічних традицій.
Письменники доби Ренесансу: Павло Русин, Себастьян Кленович.
V. Бароко
Синтетичність – основна риса бароко, якому водночас притаманна грандіозність, контрастність, театральність, ілюзіонізм, пишність, динамічність, патетична піднесеність, інтенсивна чуттєвість.
Література бароко відмовляється від принципу наслідування дійсності, вона не відтворює її, а пересотворює за певними законами; широко використовує символи й алегорії. Образи будуються за принципом зв’язку між декількома, часто дуже різними предметами зазвичай на основі метафори.
Філософія й естетика бароко найвиразніше виявились у творах Г.Сковороди.
Давня поезія (акростихи, буколічна поезія, геральдична, емблематична, зорова, курйозна поезія) написана в стилі бароко.
Вихід у 1798 році перших частин „Енеїди” І.Котляревського знаменував початок нового етапу в історії української літератури, зародження нової української літератури. Ця література ввібрала в себе живу українську мову й відійшла від канонів старослов’янського письма. Її характерними ознаками стали:
– народність;
– вплив сентименталізму й романтизму;
– нові теми – протест народу проти будь-якого гніту;
– з’явилися нові образи народних месників, жінок-страдниць, сатиричні образи панівної верхівки;
– поява нових жанрів: ліро-епічна поема, віршована байка, балади, повісті, реалістична драма, лірика.
Періоди розвитку нової української літератури
VІ. Кінець XVIII – початок XIX ст.
Представниками були І.Котляревський („Енеїда”), Г.Квітка-Основ’яненко (оповідання), П.Гулак-Артемовський.
Сентименталізм – ідейно-художній напрям в європейській літературі другої половини XVIIIст., якому властиве звернення до переживань і почуттів простих людей, до їхнього внутрішнього світу.
Характерними є такі ознаки: підвищений інтерес до людських почуттів; елегічний або співчутливий тон розповіді; найпростіша композиція твору; сюжет розгортається послідовно; герої абсолютно ідеальні зовнішньо і внутрішньо; зацікавленість у змалюванні побуту, звичаїв простих людей; підкреслено мопальну вищість простих людей над панами; на шляху закоханих обов’язково виникає перешкода, яка, як правило, закінчується смертю; у творах сентименталістів багато описів природи, пророчих деталей, символів-натяків на трагічну розв’язку твору; смерть героя неминуча.
Сентименталістами є: Г.Квітка-Основ’яненко (повісті „Маруся”, „Сердешна Оксана”, „Козир-дівка”, „Щира любов”), І.Котляревський („Наталка Полтавка” частово), ранні твори Т.Г.Шевченка („Причинна”, „Катерина” частково), Є.Гребінка („Розповіді пирятинця”, „Записки студента”).
VІІ. 20–60-ті роки ХІХ ст.
Основними темами (мотивами) романтичних творів є розлука з рідним краєм, самотність, відчуженість від світу, нарікання на долю, відтворення картин минулого щастя, душевні страждання, емоційна споглядальність.
Представниками романтизму були Є.Гребінка, Л.Боровиковський, М.Костомаров, В.Забіла. М.Петренко, Ганна Барвінок, Т.Шевченко (рання творчість), П.Куліш та інші.
VІІІ. Друга половина XIX ст.
Представниками реалізму були С.Руданський, Марко Вовчок, І.Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Б.Грінченко, І.Франко, П.Грабовський.
-
Натуралізм – це літературний напрям, що виник у Франції в 70-ті роки ХІХ ст. і поширився в Європі та США. Виник як реакція на вичерпність форм реалізму і його принцип соціальної зумовленості людського характеру.
Ознаки натуралізму:
- тлумачення особи біологічними, спадковими рисами то соціально-моральним середовищем.
- буття героїв у світлі досягнень науки.
Натуралізм в українській літературі: Іван Франко „Ріпник”, „Борислав сміється”.
-
IX. Модернізм
Основні напрями:
- Імпресіонізм.
- Експресіонізм.
- Неоромантизм.
- Неореалізм.
- Неокласицизм.
- Символізм.
- Футуризм.
-
Імпресіонізм – це напрям у мистецтві й літературі середини ХІХ – поч. ХХ ст., представники якого намагалися відтворити навколишній світ у всій його змінюваності й рухливості, а також показати найтонші відтінки настрою, почуттів людини.
Ознаки імпресіонізму:
- тонкий психологізм змалювання персонажів;
- прагнення відтворити найтонші відтінки настрою;
- прагнення схопити миттєві враження;
- тяжіння до лаконізму прози, її ритмічності;
- багатство відтінків у змалюванні дійсності;
- посилена увага до кольорів, звуків і яскравих художніх деталей.
Імпресіонізм в українській літературі: Михайло Коцюбинський „Цвіт яблуні”, „Intermezzo”, М.Хвильовий, С.Васильченко „Талант”.
Експресіонізм – це літературно-мистецький стильовий напрям модернізму, що оформився в Німеччині на початку ХХ ст., передусім у малярському середовищі, проіснувавши до 30-х років.
Ознаки експресіонізму:
- відображення загостреного суб’єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське „Я”, напругу його переживань та емоцій;
- „нервова” емоційність;
- ірраціональність;
- фрагментарність;
- плакатність;
- позбавлення прикрас;
- схильність до контрастування барв;
- гротескність;
- гіперболізація;
- використання символів;
- відчуття повсякденного болю;
- страх за майбутнє людини.
Експресіонізм в українській літературі: В.Стефаник „Камінний хрест”, М.Куліш, О.Турянський.
Неоромантизм – це напрям кінця ХІХ – поч. ХХ ст., вид модернізму, який зародився у Франції й генетично пов’язаний із романтизмом.
Ознаки неоромантизму:
- прагнення поєднати ідеал з дійсністю;
- виразність суспільних ідеалів;
- прагнення до визволення особистості;
- виняткова й активна особистість може підняти до свого рівня інших;
- гострий конфлікт між добром і злом, правдою і кривдою;
- привернення уваги до чуттєвої сфери людини;
- піднесення постаті самотнього визначного героя.
Неоромантизм в українській літературі: Леся Українка „Лісова пісня”, О.Кобилянська „Земля”, „Битва”, М.Коцюбинський „Тіні забутих предків”.
Неореалізм – це стильова течія, що виявила себе на межі ХІХ–ХХ століть і характеризувалася документальною достовірністю, філософсько-аналітичним заглибленням у дійсність і ліричною стихією. Героями неореалістичних творів є люди звичайні, проте з багатим внутрішнім світом; об’єктом зображення є не стільки вчинки, як відчуття й роздуми персонажів.
Неореалізм в українській літературі: В.Винниченко „Момент”, В.Підмогильний, Григорій Тютюнник.
Неокласицизм (від гр. neos – молодий та лат. classicus – зразковий) – течія в літературі й мистецтві, що з’явилася значно пізніше занепаду класицизму як літературного напряму і знайшла свій вияв у використанні античних тем та сюжетів, міфологічних образів і мотивів, проголошенні гасел „чистого” мистецтва та культу позбавленої суспільного змісту художньої форми, в оспівуванні земних насолод. Неокласицизм виник у західноєвропейській літературі в середині ХІХ ст.
Ознаки неокласицизму:
- повернення до вічних законів мистецтва;
- орієнтація на кращі здобутки античності;
- інтелектуалізм;
- естетизм;
- використання зразків античної культури і культури епохи Відродження;
- гармонія між розумом і почуттями;
- аристократизм духу.
Несприйняття радянської дійсності (комуністичної ідеології – всього, що призвело до падіння рівня духовності).
Принцип неокласиків: „На теми, що нові, античний вірш складаймо”.
Характерні жанри: сонет, олександрина, терцина, октава, рондо тощо.
Неокласицизм в українській літературі: „П’ятірне гроно” неокласиків – М.Драй-Хмара, М.Зеров, Освальд Бургардт (Юрій Клен), П.Филипович, М.Рильський.
Символізм – це стильова течія модернізму, головним художнім засобом якої є символ як спосіб вираження незбагненої суті явищ життя та індивідуальних уявлень митця. Засновником символізму вважається Шарль Бодлер.
Ознаки символізму:
- заміна думок, понять відповідними знаками – символами, що мають прихований зміст;
- бунт проти консервативної народної моралі;
- естетство (захоплення витонченою поетичною формою й недооцінка змісту);
- культ екзотичних і заборонених тем;
- увага до позасвідомого з метою вирватися за межі повсякденного.
Символізм в українській літературі: П.Тичина, М.Вороний, О.Кобилянська.
Футуризм – це одна з течій у літературі. Основоположник – італійський письменник Марінетті, що в 1909 році опублікував „Перший маніфест футуризму”, де закликав звільнитися від літератури минулого і створити „динамічну літературу майбутнього”, що буде оспівувати замість людини техніку та машини.
Ознаки футуризму:
- „ліквідація мистецтва є наше мистецтво”;
- „набутки розуму, а не душі та серця”;
- заперечення реалізму;
- відкидання класичної спадщини;
- руйнування норм морфології і синтаксису;
- звуконаслідування;
- використання образів-символів;
- анархізм, нехтування існуючими нормами моралі, егоцентризм.
Футуризм в українській літературі: М.Семенко, Я.Савченко, В.Поліщук.
Екзистенціалізм (від лат. exsistentia – існування) – модерністська течія в літературі, що оформилась на початку 40-х років ХХ ст. і найвиразніше виявила себе у творчості Ж.-П.Сартра, А.Камю.
Характерні ознаки екзистенціалізму:
- песимізм;
- заперечення раціонального пізнання;
- твердження інтуїтивного розуміння реальності.
- людське існування (екзистенція) виявляється через турботу, страх, рішучість, совість;
- людина осягає екзистенцію в граничних ситуаціях (боротьба, страждання, смерть).
Екзистенціалізм в українській літературі: В.Підмогильний.
Соціалістичний реалізм (соцреалізм)
Соцреалізм в українській літературі: О.Довженко.
-
X. Постмодернізм
Характерні ознаки постмодернізму:
- гра зі словом;
- інтертекстуальність (приховане та явне використання чужих текстів);
- зміщення часу і простору;
- багатозначність;
- парадоксальність;
- карнавальність;
- іронічність;
- „віртуальний історизм”.
| Назва | Час існування | Головні представники |
|---|---|---|
| Асоціація українських письменників | 1997 | велика кількість членів |
| Асоціація панфутуристів (Аспанфут) (раніше „Комкосмос”) | 1921–1924 | Михайль Семенко, Гео Шкурупій, Юліан Шпол, Олекса Слісаренко, Мирослав Ірчан, Марко Терещенко, Микола Бажан, Юрій Яновський, Олекса Влизько, Володимир Ярошенко |
| Біла студія (символісти) | 1918 | Павло Тичини, Яків Савченко, Олекса Слісаренко, Володимир Кобилянський, Дмитро Загул |
| Бу-Ба-Бу | 1985 | Юрій Андрухович, Олександр Ірванець, Віктор Неборак |
| Всеукраїнська спілка пролетарських письменників (ВУСПП) („пролетарський конструктивний реалізм”) | 1927 | Іван Кулик, Володимир Коряк, Іван Микитенко, Іван Кириленко |
| Вільна Академія Пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ) (Харків) (угрупування попутників, буржуазних) | 1926–1928 | Микола Хвильовий, Михайло Яловий, Аркадій Любченко, Олесь Досвітній, Микола Куліш, Майк Йогансен, Григорій Епік, Павло Тичини, Іван Сенченко, Олекса Слісаренко, Петро Панч, Микола Бажан, Юрій Яновський, Юрій Смолич, Іван Дніпровський, Олександр Копиленко |
| Вісімдесятники | 70–80 роки ХХ ст. |
Ю.Буряк, В.Герасим’юк, О.Забужко, Л.Таран, І. Римарук та ін. |
| Гарт | 1923–1925 | Василь Еллан-Блакитний, Іван Кулик, Володимир Сосюра, Валер’ян Поліщук, Майк Йогансен, Павло Тичина, Олександр Довженко, Микола Хвильовий |
| Гроно (символісти) | 1920 | Валер’ян Поліщук, П.Пилипович, Дмитро Загул, Григорій Косинка, Гео Шкурупій |
| Західна Україна | 1925–1933 | Дмитро Загул, Мирослав Ірчан |
| Київська школа поезії | 1965 | Василь Голобородько, Віктор Кордун, Микола Воробйов, Михайло Григорів |
| Ланка (Київ) (була реорганізована в МАРС) | 1924–1926 | Валер’ян Підмогильний, Григорій Косинка, Євген Плужник, Борис Антоненко-Давидович, Тодось Осьмачка, Марія Галич |
| Майстерня революційного слова (МАРС) | 1924–1929 | Валер’ян Підмогильний, Григорій Косинка, Євген Плужник, Борис Антоненко-Давидович, Дмитро Фальківський, Тодось Осьмачка, Борис Тенета, Іван Багряний, Гордій Брасюк, Марія Галич |
| Мистецький український рух (МУР) (Німеччина) | 1945–1948 | Шевельов, Володимир Державін, Олег Зуєвський, Михайло Орест, Іван Багряний, Юрій Косач, Василь Барка, Докія Гуменна, Тодось Осьмачка, Є.Маланюк, У.Самчук |
| Молода муза (Львів) | 1906–1929 | Богдан Лепкий, Петро Карманський, Михайло Яцків, Сидір Твердохліб, Василь Пачовський, Остап Луцький |
| Молодняк („Бойовий загон пролетарського фронту”) | 1926–1932 | Петро Усенко, Леонід Первомайський, І.Момот, В.Кузьмич, О.Кундзіч, Я.Гримайло, Дмитро Гордієнко, Олександр Корнійчук, Микола Шеремет, Анатолій Шиян |
| Музагет (символісти) | 1918 | Яків Савченко, Дмитро Загул, Микола Терещенко, Володимир Кобилянський, М.Жук, Володимир Ярошенко |
| Музейний провулок, 8 | 1990 | Віталій Борисполець, Олександр Бригинець, Володимир Жовнорук |
| Неокласики (Київ) „гроно п’ятірне” | 1920-ті | Микола Зеров, Павло Пилипович, Михайло Драй-Хмара, Освальд Бургардт (Юрій Клен), Максим Рильський |
| Нова генерація (футуристи) | 1927–1930 | Михайль Семенко, Гео Шкурупій, Дмитро Бузько, Леонід Скрипник, Олексій Полторацький, Олекса Влизько, Володимир Коряк |
| Нова деґенерація | 1991 | Іван Андрусяк, Степан Процюк, Іван Ципердюк |
| Нью-Йоркська група | 1958 | Емма Андієвська, Юрій Тарнавський, Віра Вовк, Богдан Рубчак, Женя Васильківська, Патриція Килина, Богдан Бойчук |
| Орден Чину Ідіотів (ОЧІ) | 1995 | Назар Гончар, Роман Козицький, Володимир Костирко, Андрій Крамаренко, Іван Лучук, Ігор Драк |
| Плуг (Харків), головна мета – масовість |
1922–1932 | Сергій Пилипенко, Андрій Головко, Андрій Панів, Іван Сенченко, Григорій Епік, Іван Кириленко, Олександр Копиленко, Докія Гуменна, П.Панч, І.Шевченко, В.Гжицький, Павло Усенко |
| Покутська трійця | кінець ХІХ– початок ХХ ст. |
Василь Стефаник, Лесь Мартович, Марко Черемшина |
| Празька школа (Прага) | 1920-ті | Юрій Липа, Юрій Клен, Оксана Лятуринська, Галина Мазуренко, Олег Ольжич, Олена Теліга, Леонід Мосендз |
| Пропала грамота | 1990 | Юрко Позаяк, Віктор Недоступ, Семен Либонь |
| Пси святого Юра | 1994–1997 | Юрій Покальчук, Юрій Андрухович, Ігор Римарук, Василь Герасим’юк, В’ячеслав Медвідь, Віктор Неборак, Олександр Ірванець, Тарас Федюк |
| Руська трійця | 1833–1837 | Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький |
| Творча асоціація „500” | 1993 | Максим Розумний, С.Руденко, Роман Кухарук, В.Квітка, Андрій Кокотюха |
| Фламінго (футуристи) | 1919 | Олекса Слісаренко, Гео Шкурупій, В.Ярошенко |
| Червона Фіра | 1992 | Сергій Жадан, Ростислав Мельників, Ігор Пилипчук |
| „Шістдесятники” | 1960-ті | Д.Павличко, Л.Костенко, В.Симоненко, І.Драч, М.Вінграновський та інші |
Зверни увагу!
Сучасні літературні угрупування: Асоціація українських письменників, Бу-Ба-Бу, „Музейний провулок, 8”, „Нова дегенерація”, Орден Чину Ідіотів, ЛуГоСад, Пропала грамота, Пси святого Юра, Творча асоціація „500”, „Червона Фіра”.
Тест