Основними ознаками балади є:
– сюжет, в основі якого – незвичайні, часто фантастичні події;
– нерідко спирається на прийом метаморфози (перетворення людини на дерево, камінь, рослину тощо).
– головні дійові особи прості люди;
– сюжет має трагічну роз’язку;
– прикметна дидактичністю (прямо чи опосередковано у баладі приховане повчання чи застереження).
Існує три кваліфікації балад.
Перша систематизована за сюжетно-тематичним принципом (10 груп): легендарні, історичні, сімейні, любовні, балади про нещасливі випадки, насильницькі, розбійницькі, „шибеничні”, військові, елегійні.
В основу другої класифікації покладено характер людських взаємин і конфліктів: балади про кохання і дошлюбні стосунки; балади про сімейні взаємини і конфлікти; балади про взаємини і кофлікти на тлі соціально-історичних обставин.
Третій поділ найпростіший: балади, у яких розкриваються поетичній світогляд народу, його міфологічні уявлення, світ його фантазій і розуміння природи; соціально-побутові балади (змальовуються взаємини між батьками і дітьми, братами й сестрами тощо); історичні балади.
„ОЙ ЧИЄ Ж ТО ЖИТО, ЧИЇ Ж ТО ПОКОСИ”
Літературний рід: ліро-епос.
Жанр: балада.
Основний мотив: взаємини між невісткою та свекрухою.
Дружина, яка чекала свого коханого, через взаємини зі свекрухою, тяжку щоденну працю, нерозуміння перетворюється на тополю, на листі якої „спить твоя дитина”.
Чия то дівчина розпустила коси?
Молодого хлопця навік полюбила.
Проводжала мати сина у солдати,
Молоду невістку – в поле жито жати.
Жала вона, жала, жала – не дожала
І до сходу сонця тополею стала…
Прийшов син до хати: – Здрастуй, рідна мати!
Де ж моя дружина, що не йде стрічати?
– Не питайся, сину, про свою дружину,
Бери топір в руки – рубай тополину.
– Як ударив вперше – вона й похилилась,
Як ударив вдруге – вона й попросилась:
– Не рубай, коханий, бо я – твоя мила,
На моєму листі спить твоя дитина.
– Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси?
Не спішіть, дівчата, розпускати коси.
Увага!
** – повний перегляд текстів
„БОНДАРІВНА”
Жанр: балада (історична).
Основний мотив: молода вродлива українка (Бондарівна) виявляє себе у вирішальній ситуації, виявляє себе як горда, вольова натура, здатна на самопожертву, але непохитна.
Образи: Бондарівна, пан Каньовський, старий Бондар, селяни-„добрі люди”, жовніри.
Про баладу: події відбуваються в місті Богуславку, де безмежну владу над людьми має пан Каньовський, який уподобав дівчину-українку Бондарівну – справжню красуню. Вона як тая пишная пава, як сива голубка сиділа поміж дівчат. А тому й не пройшов повз такої красуні польський пан: підійшов та й поцілував. Бондарівна занадто горда та цнотлива, тому й не дозволила по відношенню до себе таких вольностей, за це й поплатилася, бо для пана Каньовського кохання вимірюється лише талярами та силою:
„Ой чи хочеш, Бондарівно, ізо мною жити?”
Не скорилася горда дівчина і за таких умов, не продала свого кохання, обравши смерть від його руки:
Ніж з тобою поневолі на цім світі жити!”
Трагічно закінчується балада: Бондарівну навіть не зміг поховати її старий батько без дозволу пана, і тільки тоді, коли пан дозволив, то:
А вже ж дівку Бондарівну навіки сховали!
Там гуляла Бондарівна, як пишная пава.
Ой в містечку Богуславку сидить дівок купка,
Межи ними Бондарівна, як сива голубка.
Прийшов до них пан Каньовський та й шапочку ізняв,
Обійняв він Бондарівну та й поцілував.
„Ой не годен пан Каньовський мене цілувати,
Тільки годен пан Каньовський мене роззувати!”
Ой шепнули люди добрі Бондарівні тихо:
„Тікай, тікай, Бондарівно, буде тобі лихо!”
Ой тікала Бондарівна з високого мосту,
Сама вона хорошая, хорошого зросту.
Ой тікала Бондарівна помежи горами,
А за нею два жовніри з голими шаблями.
А на тій [на] Бондарівні червонії стрічки, –
Куди вели Бондарівну, скрізь криваві річки.
А на тії Бондарівні червона спідниця –
Де стояла Бондарівна, – кривава криниця.
Ой повели Бондарівну, помежи крамниці, –
Прицілився пан Каньовський з срібної рушниці:
„Ой чи хочеш, Бондарівно, ізо мною жити,
А чи волиш, Бондарівно, в сирій землі гнити?”
„Ой волю я, пан Каньовський, в сирій землі гнити,
Ніж з тобою поневолі на цім світі жити!”
Ой як тільки Бондарівна та цеє сказала,
Ой вистрелив пан Каньовський – Бондарівна впала…
Ой ідіте до Бондаря, дайте батьку знати:
Нехай іде свою дочку на смерть наряжати!”
Ой посунув пан Каньовський по столу таляри:
„Оце ж тобі, старий Бондар, за личко рум’яне!
Ой на ж тобі, старий Бондар, таляриків бочку, –
Оце тобі, старий Бондар, за хорошу дочку!”
Ой ударився старий Бондар в стіну головою:
„Дочко ж моя, Бондарівно, пропав я з тобою!”
Ой поклали Бондарівну на тисову лавку,
Поки сказав пан Каньовський викопати ямку.
Лежить, лежить Бондарівна день та ще й годину,
Поки сказав пан Каньовський зробить домовину.
Ой ударили в усі дзвони, музики заграли,
А вже ж дівку Бондарівну навіки сховали!
„ОЙ ЛЕТІЛА СТРІЛА”
Жанр: балада.
Тема: побивання матері-удовиці за вбитим стрілою сином.
Ідея: висловлення співчуття до загиблого.
Основний мотив: вміщений в рядках:
Поки жити буде,
А сестриця плаче,
Поки не забуде,
А милеька плаче,
Поки його бачить…”
Образи: мати-удовиця, сестра, кохана.
Про баладу: Основа твору – реалістична, але використано елемент метаморфози, коли мати, сестра та кохана перетворилися на „зозульок рябеньких”. (Образ зозулі є символічним, оскільки тільки зозуля „уміє вічно тужити”, як і матір).
У баладі йдеться про загибель удовиного сина, адже в українському фольклорі це найтрагічніший образ, тому й емоційне напруження максимальне.
- Якщо розглянути баладу, то композиційно вона струнка:
- експозиція: діалог про причину смерті вдовиного сина;
- зав’язка: приліт трьох рябеньких зозуль;
- кульмінація: оплакування матері, сестри, миленької; смерть героя;
- розв’язка: смерть рідної дитини, одвічна пам’ять про неї.
Ой летіла стріла
З-за синього моря.
Ой де ж вона впала?
– На вдовинім полі. –
– Вдовиного сина. –
Немає нікого
Плакати по ньому.
Летять три зозуленьки,
І всі три рябенькі:
Одна прилетіла,
В головоньках сіла;
Друга прилетіла,
Край серденька сіла;
Третя прилетіла
Та в ніженьках сіла.
Що в головках сіла –
То матінка рідна;
Сіла край серденька –
То його миленька;
А в ніженьках сіла –
То його сестриця.
Де матінка плаче,
Там Дунай розлився;
Де плаче сестриця,
Там слізок криниця;
Де плаче миленька –
Там земля сухенька.
Ой матінка плаче,
Поки жити буде;
А сестриця плаче,
Поки не забуде;
А миленька плаче,
Поки його бачить…
Тест